пʼятницю, 19 грудня 2014 р.

Чому посуд падає з полиць?

Складається враження,що люди схожі на сервізи. Навіть не на сервізи,а на їхні частинки - тарілки й склянки,салатниці і супниці. Хтось родом з дев'яностих,хтось з далеких 60-их,когось недавно подарували на День учителя, а хтось дістався у спадок від старих мешаканців. Навіщо взагалі дарують ці набори однакових склянок і тарілок? Для того,щоб поставити у напівпрозору шафу,і нехай всі бачать,як ти багато маєш посуду,притрушеного пилом.
Зазвичай, у бабці ми їмо із глибоких тарілок, які здаються простакуватими і грубими,але водночас затишними і домашніми. Ці знаряддя щоденного їдла завжди під рукою. Інша справа,коли приходить свято — Різдво,Новий Рік,День Народження, тоді по тарілки треба йти у холодну веранду. Там на нижній полиці в шафі чекає свого часу святковий посуд. Мініатюрні,холодні тарілки з різнобарвними колами, квітами і ціною на звороті. Завдання йти по них відповідальне - ти маєш порахувати скільки буде гостей, знайти гарні тарілки, бо не кожна з них буде до вбодоби бабці, притулити їх до себе і принести до хати. Там в теплі вони запрівають,ніяковіють, ти заспокоюєш їх, дбайливо протерши рушником, ставиш на стіл,де обов'язково вже майорить скатертина і глек з компотом. Розставляючи тарілки, я завжди думаю, хто буде з них їсти. На родинних святах місця за столом вже давно розподілені — під годинником сидить батько, біля шафи — дядько,біля телевізора - тітка,мама і бабця,а навпроти годинника — я і два моїх брати. Коли усі приїжджали, то завжди зчинялась сварка, якщо раптом тітка сідає на дядькове місце. Щоб розставити чарки зі склянками, треба витягнути хиткі,напівзруйновані коробки з глибин, заставлених посудом, полиць і знайти в нетрях шафи ще одні склянки, які нікому не подобались, бо замість червоних квітів, на них зображені бежеві кружальця. Чарки ж однакові, з гострими, ялинкоподібними візерунками,а серед них єдина маленька чарочка, яка призначається тому,хто питиме вино,чи питиме найменше. Потім мама з бабцею приносять з літньої кухні варену картоплю,смажену гуску,нарізають пахучі салати, обережно викладають нарізки. Бабка обов'язково накручує голубців, щоб потім бідкатися, що ніхто їх не їсть,а дядько заливає забагато оцету до холодцю,чим викликає шквал критики та обурень.

Стіл наповнюється різними тарілками і блюдечками,склянками і горнятками,виделками й ложками,чарками і підносами, які дарували бабці учні і колеги, які перейшли в спадок від прабабці, які колись дивним чином з'явились або були куплені в місті. І навіть ті склянки-відлюдники,що завжди тіснились у темних закутках пахучої шафи починають відчувати загальний настрій,наповнюючись газованками чи компотом.
Коли стіл накритий,а ще ніхто не прийшов - бабця зазвичай бере до рук свою чорну нокіу і дзвонить усім,мовляв,де ви є? Гнівається,не може знайти собі місця,і обов'язково висварить гостей за запізнення. Поки ті десь застрягають у розмовах зі знайомими і купують в місцевому магазині цукерки або черговий сервіз, зовсім різні за походженням,виглядом та призначенням посудини починають ставати чимось єдиним — стають одним святковим сімейством. Тарілки вже заздалегідь знають,хто буде з них їсти, хто буде їх зігрівати і бруднити, навіть більше, знають, чиї руки їх помиють і куди потім покладуть. Думаю святковий посуд любить зиму, бо саме в цю пору його так часто беруть до гурту,гріють і протирають.

Сам процес об'єднання різного посуду в єдине свято на спільному столі із незмінним складом людей і їхнім розташуванням, здається заїждженим і буденним,але водночас є таким очікуваним і святковим. Адже якими б схожими не були кришталеві бокали та чарки в батьковому сервізі, що стоїть у шафі, ми ніколи його не використовуємо,через ряд об'єктивних причин. «Тією склянкою можна дядька вбити,» - чи то радить,чи то попереджає мама. Тому не відчує наш кришталь свята,не знатиме небезпеки п'яного ліктя,який загрожує йому фатальним падінням. І як би ми його не називали сервізом,набором,комплектом — це не додає блискучим,важким бокалам єдності. Вони так і залишаються не столовим атрибутом,а знаряддям убивства якогось дядька.


Та в мами є своя стратегія. Вона дає жителям заскленої полички відчути себе причетними до чогось святкового — витягує їх із шафи, ніжно протирає від пилу,ставить на стіл,наповнює маринованими грибами та салатами, зігріває їх, цокає ним об інші тарілки,і завжди вчасно миє,щоб дбайливо залишити сохнути пліч-о-пліч з простими жителями кухні. Думаю,саме тоді,розмальовані,але самотні, тарілки з бокалами родом із підстельних засклених полиць, відчувають себе потрібними і причетними до чогось великого і корисного. Часом у власному сервізі, де всі так схожі на тебе, де кожне блюдце ідеально підходить склянці,стоячи на місці і припадаючи пилом, можна почуватись не у своїй тарілці, і одного разу з'їхавши з глузду,скинутися додолу,як зробила це одного весняного дня відчайдушна кришталева чарка з батькового запиленого сервізу.  

Немає коментарів:

Дописати коментар