Від безсоння до сну - один автобусний маршрут

Думки. Сумні важкі думки напхались у мою голову, як пенсіонери в пільговий автобус. Добіса ж їх тут. Хтось навіть велосипед сюди притягнув. І всі вони товчуться в моїй голові, переминаються з ноги на ногу, шурхотять торбами, їдять пиріжки з капустою, тарабанять банками і шепочуться про щось своє. А я не можу заснути. Розумієш??? Я не можу заснути!!! І кажу їм:

- Гей, ви! Послухайте!!! Ви чуєте мене??? Це вам не пільговий автобус. Ми нікуди не їдемо. Вимітайтесь звідси.

Вони вперто мовчать. Лише чути, як порипує незмащена педаль велосипеда.

-Так-так. І ти зі своїм велосипедом. Геть!!!

Вони знущаються – продовжують мовчати.

-З мене досить. Я не хочу, щоб ви тут надалі сиділи. Ваша присутність приносить мені лише головний біль та безсоння,словом, ніяких дивідендів та винагород. Тому наполегливо прошу звільнити мою голову,і відчиняю усі аварійні (і не дуже) виходи та двері. Це кінцева зупинка – покиньте салон.

Вони мовчать. Лише педаль продовжує порипувати. Навіщо я з ними говорю? Чого намагаюсь добитися? Не знайшовши відповіді,продовжую приносити їм ліки,їжу та нескінченні серіали. Можливо, саме вони тримають їх там,можливо, мені слід припинити їх підкормлювати і послухати своїх друзів,які говорять мені:

-Вижени їх.

-Замори голодом.

-Заблокуй улюблені телеканали.

-Припини приносити газети з рецептами.

«Жорстокість править світом»,-ще раз впевнююсь я.  

«Так,мені важко з ними,але загалом вони ж досить нормальні. Якби тільки того з велосипедом вигнати», - виправдовуюсь я перед друзями. Але вони не слухають -  відвертаються і йдуть - залишають мене сам на сам з цим пільговим автобусом в моїй голові.

Гіркий клубок чадного газу підступив до горла. І я знову кричу цим пенсіонерам.

-Гей, ви! Я не знаю чи ви знущаєтесь,а чи справді не чуєте. Але ви мені заважаєте. Я не можу з вами повноцінно співіснувати. А особливо, з тобою, - показую я пальцем на старого з велосипедом. Особливо ти. Ти .Геть. Звідси. Я не хочу тебе бачити. Через твій велосипед все. Старий, незмащений.

Всі зашурхотіли. Дід ображено,але наполегливо почав пробиватись крізь натовп до виходу, та зачепившись за гостру сходинку, впав, обіймаючи свого залізнаого скрипучого коня. Почалася паніка, жахлива тиснява сплела всі запахи,звуки та емоції в одну симфонію головного болю та безсоння. Бо це ж все не просто так — десь на вокзалі у вашому райцентрі - це все у моїй голові. Маленький,тісний пільговий автобус,який миттєво покинули всі сиві та зморшкуваті пасажири.

Тепер можна спати спокійно. Думки були благополучно висаджені на кінцевій. Від безсоння до сну -  один автобусний маршрут,який часом такий звивистий і заплутаний,що перетворюється в навколосвітню подорож.