Святкова ілюмінація облич

Часто кажуть “ і на твоїй вулиці буде свято”.

Моя вулиця взагалі зазвичай така святкова,і лише мені відомо,хто час від часу,задля забави чи від нудьги, розриває святкове повтіря лусканням яскравих повітряних кульок.

На моїй вулиці багато людей. Всі вони топчуться там, не знати навіщо,деяких я навіть пускаю на поріг,іншим навіть дверей не відчиняю,а одиниці можуть залишитись переночувати і скуштувати мого дешевого,але святкового чаю.

Насправді,моя вулиця - це те «свято,яке завжди зі мною»(дякую дядько Хем). Я ношу її в кишенях джинсів,між книгами і сміттям у рюкзакові,і досить мені посміхнутися,як свято вмикається. Уявімо,що посмішка,то своєрідна святкова ілюмінація.Часом, коли я йду занадто похмура,то розумію,що всі,хто зараз мене бачить - крокують пустою,похмурою і сірою вулицею,яку навіть вулицею не повертається язик назвати. Тоді мені стає соромно — і я починаю посміхатись - виходить сонце, і підсвічує старі облуплені балкони,повітря в кімнатах нагрівається,змушуючи жителів, відчинити скрипучі вікна і впустити до приміщення святковий вітер.

Мабуть,занадто наївно думати,що твоя посмішка приносить комусь свято,розганяє чиїсь хмари або нагріває старі балкони, але я буду притримуватись цієї теорії свята. Скажу більше, я рахую усміхнених людей дорогою куди-небудь. Зазвичай таких дуже мало - мій рекорд — 9 усмішок за день. Так-так. Я колекціонер усмішок,збирач людей,чиї вулиці такі ж святкові,як моя,чиї балконі такі ж гарячі,чиї бродячі пси такі ж теплі і ситі,а продавчині в магазинах такі ж привітні і чесні.

Справа в тому,що ти сам вибудовуєш свою вулицю,і сам визначаєш,де її безпечна сторона,де мешканці будуть ховатись від обстрілів,де вони будуть купувати собі хліб і вино,картоплю і цигарки. Саме від тебе залежить колір неба над її дахами,шурхотіння птахів на її горищах,поцілунки закоханих під її будинками.

Приємно жити ,знаючи,що ти маєш свою власну вулицю,де умієш вмикати свято і дарувати його перехожим,іноді помічаючи, як на їхніх обличчях запалюється святкова ілюмінація.