Горька жизнь мене

Постійно прокидаюсь зранку і думаю: "Треба замутити собі селфі. Нуашо?  Яка я красівая,нєнакрашеная". Потім, певно, піду похаваю і зафоткаю свою авсяночку на воді з цукром,і каву,яку я тупо заливаю водою,бо якось впадло її варити.
Переступлю через калюжку собачих сциків(від недавна на квартирі живе пес) і піду чистити зуби. Певно, це теж можна зафоткати, а десь між тим всім, я мила посуд і незграбно робила ранкову зарядку. Треба твітнути,шо мене харять ранки,бо я тупіца сиджу до 2-ої ночі ВК і втикаю різні відео про чиїсь фейли або про смішних тварин. Хоч хтось в цьому світі смішний щиро,а не намагається комусь сподобатись.
Бо ось сиділа читала собі Бродського,як підійшли якісь чуваки з дивними іменами,і почали співчутливо говорити,шо вони теж в школі читали,а в кінці розмови додали: "От з тобою інтірєсно, ти шось смішне розказуєш". Тому,шановні,говоріть про шось смішне й буде вам щастя і прихильність. Ще пацани сказали: "Ти така пряма,така пряма,ну як ми...ми тоже прямі". "Ого,"- думаю,- значить я прямолінійна веселушка,таки наскрізь мене бачать". "Наче 10 років вже знаємось." - каже чувак,ніби читає мої думки. Хлопці зробили мій вечір. Я б могла зробити з ним селфі і наліпити там різних хештегів, типу -  #прагулка,нові знакомства,а ше б, личило зафоткати мого Бродського - #парк-#читаю,#відпочинок.То б взагалі було по-молодьожному.
Мама каже,шо я як бомж. Надивиться на дєвочок в центрі міста чи на фотках в Однокласниках...
-А спитай в них хто такий Бродський? Або Єсенін? Або які стосунки між рівністю та свободою,і чи є взагалі сенс говорити про стосунки між ними?
Мама замовкає,а я вдягаю кеди без шнурків і йду на пиво.
На "нокіу" погано фоткати вночі. А так,я б фоткала. П*ю пиво - фотка: я і пиво,йду додому - фотка моїх ніг і брудного асфальту. Звичайно,я б ше фоткалась перед виходом на пари - ідем з Ольою на пари - дві тьолочки в дзеркалі корчаться,ніби їм в дупу запхали по холодній виделці. Виделок в нас в хаті мало, а посуд мити не в почьоті,того ми такого не робим.Ну шо - фотка:учьоба,так ми вчимось,або ше шось таке - типа я,мої одногрупники з розмитими пиками і ми з падружкамі в фокусє. Ми пафасні і чьоткі. Всьо шо треба. Йдем по каву в алкомаркет - фотка:ми і кава на лавці,а там на фоні якісь людішки шастають,але нам всьо ні пачьом - я в кедах без шнурків(-чуєш,а чьо в тебе нема шнурків?),Оля з дредами чухає голову,наші падружки курять собі цигарки і матюкаються,і ми теж трохи матюкаємось,як без того. Пари скінчились - хтось йде у "фешен",хтось на маршрутку,а ми додому. Тут діапазон широкий,можна сфоткати нєбо,або дірєвья, хештег: дорога додому,Львів,кінець дня. Дім. Фоточка з обідом,якшо він є...Я можу сфоткатись з кефіром або тарілкою гречки,шо виглядає більш ніж мило,і всі коментять мою гречку з кефіром,питають,де такий купила,і за скільки, іноді просять і їм таке принести. А спину варенням?
Потім я фоткаю канспєкти і пишу учьоба,втома,лажа. Всі тролять в коментах,кажуть,шо я нічьо не вчусь,шо брешу. А я так і бути граю свою роль... Горька жизнь мене. Вдіваю кеди і йду собі десь. Вибираю між пєшою прогулкою і якимось тематичним вечером чи виставою. Пощу фотку своїх кедів і асфальту пишу, шо кудись іду - всім же інтірєсно - я селебріті. Зафоткаюсь в одному ресторані,потім в книгарні якійсь,типу просвітляюсь,потім десь біля клубєшніка вночі,типу тусуюсь - в мене морда в квадратиках,але кого це валнує? Вернусь додому.Вип'ю кєфір і зафоткаюсь під ковдрою,типу така вся сексі,шоб мої паклонніки не заснули. Та я вапшє секс в своїй рожеві піжамі з білим песиком. Ну? Всьо - кінець дня. З відчуттям виконаної космічної місії сплю і бачу сни.
"Жить лєгко." - пощу в твітер,і плачу...Не сфоткалась в те дзеркало на площі Ринок,але завтра ето сдєлаю.
"Люблю тебе, малишка***",- хтось пише на аску.
"Фотка в піжамі дєйствує",- думаю я.

Ромео та Джульєтам

Скільки на світі існує Джульєт? Скільки я їх знаю,скільки з них зневірювались у своїх Ромео,скільки, помираючи від болю,приходили до мене додому і зволожували сльозами мої светри та подушки,наповнювали ними чарки з вином та горнятка з кавою, заїдаючи це все солодкими цукерками або солоним сиром сулугуні. Скільки з пристрастних Ромео відчайдушно лаяли своїх Джульєт,нарікали на їхню мінливість,заливали алкоголем гіркоту розлук і запитували: «Ну ти ж теж,дівчина,ну поясни,чому вона так вчинила,чому пішла,чому втекла,чому образилась?»

- Звідки мені знати? — відповідаю. - Я сама іноді не розумію,чому когось залишаю,сама час від часу задумуюсь над справжніми мотивами своїх вчинків,то що можу відповісти тобі, як можу судити твоїх Джульєт і їхні мотивовані емоціями та дитячими страхами дії,які запускають такі жахливі процеси у твоєму житті.

Насправді, ці сотні історій, які я слухала на тісних кухнях від друзів, в потягах від випадкових попутників, краєм вуха чула від пасажирів у громадському транспорті, які, врешті-решт, доводилось переживати самій — це далекі відгоміни найсумнішої оповіді на світі, віддалене копіювання шекспірівської моделі поведінки закоханих. Не дарма зараз вчені хочуть розкопати його останки,щоб визначити,який він мав раціон, і чи курив марихуану. Щось та смислив пан Вільям в коханні,знав якісь потаємні секрети,зашифрував їх між рядків і тепер,можливо,якщо їсти те що і він, можна довідатися їх,напевно,саме так думають вчені,коли роблять такі заяви,бо чим ще можна мотивувати подібні речі?

Кохання — завжди включає у себе трагедію. Вона може бути приводом для поєдання сердець,а може  зіпсувати ідилію,випробовуючи закоханих на міцність. Згадайте скільки трагічності було в казках нашого дитинства,коли умовно кажучи, хлопець Іван мав пройти цілу купу випробувань — за три-дев'ять земель піти, Змія-Горинича побороти,з Бабою Ягою спільну мову знайти,червоні черевички дістати,чорта осідлати і Чахлика-Невмирущого здолати. Лише після цього Іван мав право бути поряд з коханою,отримавши ще півцарства в придачу,за чесно виконане завдання перед Батьківщиною. От і досі так — сценарій будь-якого фільму про кохання можна спрогнозувати: випадкове знайомство; щасливі безтурботні дні разом; трагедія,яка зводить все щастя на нівець; щаслива кінцівка (весілля,воз'єднання,усмішки,поцілунки). Власне,якщо подумати, то і в Шекспіра не все так трагічно. Саме завдяки смерті двох закоханих роди Монтеки та Капулеті нарешті возз'єднуються  і ставлять на могили своїх дітей по золотому пам'ятнику. Ще один закон кохання: кохання рятує все від ворогуючих родів до воюючих країн. Всі причини наших бід в нестачі любові один до одного, у всеохопній ненависті та заздрості. Думаю,саме це Шекспір і мав на увазі,думаю у Ромео та Джульєти були зовсім інші плани щодо примирення своїх родів,але творець задумав інший "хеппі енд", набагато дієвіший та переконливіший.

Але ж як багато могло б змінитись,як би Лоренців лист дійшов вчасно,якби Ромео знав,що насправді Джульєта не померла,що вона оживе,що потрібно почекати,і тоді можна буде втікати разом, змінити ім'я,змінити прізвища,забути про свої роди,ворожнечу та декілька трупів залишених позаду, і жити поживати під пекучим сонцем Італії,згадуючи молодість,вирощуючи виноград,бавлячись з дітьми. Після такого отруївся б Шекспір. Він би не витримав і точно почав би курити марихуану. 

- Де атрибутика смерті — отрути,поєдинки та блискучі леза кинджалів? Де твоя самопожертва Джульєто,коли ти робиш пасту своєму Ромео? А ти Ромео? Де твоя шпага? Де вогонь в очах? Де відвага?» - запитував би у щасливого подружжя Шекспір, спершись на дерев'яну лаву у їхньому скромному помешканні.- Що ви зробили з трагедії? Чому замість слідів крові на підлозі,сліди від томатної пасти на рушниках?

- Пане Вільяме,але це ж справжнє життя. Ми живемо в спокої,подалі від своїх ворогуючих сімей і метушні,виховуємо дітей,запрошуємо на вечерю сусідів, пам'ятаємо минуле,пишемо листи Лоренцо. І ви якось заходьте на вечерю,як матимете час.

- Геть звідси — вижене їх Шекспір. - Відтепер ви не герої трагедії,ви майбутні герої мелодрам,ви прості жителі Італії. Ваша місія не виконана — ваші роди і далі дірявлять один одного шпагами,бруднячи вулиці Верони у відтінки червоного і чорного.

Ромео обійме Джульєту,і вкаже письменнику на вихід - Шекспір голосне стукне дверима.

- Нехай буде проклятий побут,нехай лише справжнє кохання зможе поборотися з ним. Нехай не буде спокою ні Джульєтам, ні Ромео,нехай вони п'ють отруту в пабах,кашляють від сигаретного диму, пишуть один одному примітивні вірші,кидають у вогнище любовні листи і помирають від розлук та невиконаних обіцянок,поки не знайдуть істини,поки не зрозуміють,що кохати — мов ходити лезом ножа,який може щохвилини стати твоєю смертю,яка загрожує тобі так само,як і тому,кого ти любиш,тому будь обережним,але відважним,будь упертим,але розсудливим,будь готовим втратити голову,але знай,що по-справжньому варте твоєї голови лише щире почуття,яке готове до трагічних поворотів та несподіваних вчинків його учасників.

Тому ніколи не раджу нічого своїм друзям - Джульєтам та Ромео,які сидять на моїй кухні і вперто просять порад,тому стараюсь ніколи не просити чиїхось уроків виживання в світі любові,де краще наперед нічого не передбачити,бо насправді ніколи й вдасться передбачити,бо,скажу наостанок, кохання — це ще й несподіванка,тому навіщо б це Джульєті знати кінець своєї історії,навіщо слухати лайку пана Шекспіра? Нехай залишається вічноюною героїнею найсумнішої оповіді на світі,нехай загоює свою рану і куйовдить волосся своєму Ромео,насміхаючись із закоханих,тикаючи пальцями в божевільних, і вихваляючись,що її серце залишилось цілим,як і сім'я. А все завдяк чому? Все завдяки коханню,яке тепер приречене на вічне життя.

- Я вам звичайно співчуваю,але розбирайтесь самі.- кажу я друзям. - Джульєта,наприклад,послухала поради Лоренцо,і бачите що сталось?

- Що сталось? - запитують знервовані Ромео та заплакані Джульєти.

- Померла, - западає страшна пауза. - Класику треба читати! Вирішуйте самі,слухайте своє серце... чи що в таких випадках кажуть?

- Не знаю — знизують вони плечима і йдуть геть - Джульєти - на балкони,виглядати Ромео,а Ромео — під тіж балкони співати серенади. Дорогою на місце призначення кожен купує отруту - хтозна, що може статися. Кохання  — це ж несподіванка,яка рятує всіх від трагічних поворотів долі,або саме за допомогою них змінює світ навколо.

"читаючи вірші,говорячи про літературу"

Гарік,як заведено усім прозаїкам і поетам свого міста, любив одягати шалики і виклично пити віскі чи палений коньяк.
Йому здавалось,що саме він та персона,що змінить усю історію української літератури!
-Та Лесю Українку мені в дочки-матері! Я геніальніший,ніж Франко,Стус та Симоненко разом взяті! - часто повторював він, написавши два рядки одного зы своїх верблібрів про любов та алкоголь,власне, лише про це Гарік і міг писати,бо навчався на українській філології.
Як заведено усім молодим та перспективним митцям у Гаріка була своя тусовка - 5 друзів,які таємно вважали себе невизнаними геніями,неуміло пишучи ті ж таки вербліри про любов та алкоголь,іноді додаючи туди придумані історії про неіснуючих палких коханок,які, нібито, не дають їм покою ні в день, ні в ночі.
Ну а як же прожити теперішнім творцям без свого пабліку "Вкантактє" чи Фейсбуці, названого дивною сполукою слів а-ля "блукаючі провідники" або "концепція вітру",яка здається загадковою для милих дівчаток та інших прихильників цих непересічних поетів.
Гарік казав: "Головне,вдало підібрати картинку,візуальне оформлення - це річ визначна - так мені казали на тренінгах з ПіаРу".
- Так-так,- кивали Гаріку друзі електроніки та економісти, і продовжували писати вірш за віршем,поки Гарік підбирав до їхньої писанини фото дівчат з оголеними плечима,холодного дощу,потягів,кави та бокалів з вином,не надто вчитуючись у вірші колег.
-Яка різниця про що вірш? Головне вдале візуальне оформлення,- гордо виправдовувася Гарік.
- Так-вкотре поважно кивали друзі,поки милі підписниці та худорляві,зневірені в собі підписники репостили собі на стінки їхні вірші,не читаючи,і власне не надто переймаючись змістом.
Часом,коли хлопцям ставало нудно і до їхніх горл підступала зневіра у своїй геніальності - вони організовували зустріч поетів або спамили своїм знайомим творцям підписуватися на їхній паблік. Так і виникає, що "блукаючі провідники" " репостять "гарячий чай на старих матрацах". Час від часу Гарік все-таки влаштовував зустрічі,якщо не зі своїми друзями-геніями,то за їх сприяння, робив велику зустріч усіх місцевих творців і до них наближених.
Гарік обирав затишну кав'ярню,де б уся ця пубіка виглядала органічно,оголошував вільний мікрофон,а поза конкуренцією ставив себе та своїх друзів, і чекав,поки всі охочі похизуватися та заявити про себе зареєструються і прийдуть на зустріч. Ласих на такі пропозиції хоч відбавляй,тому Гарік ніколи не переймався,що щось не вийде. Тим більше після тренінгу з ПіаРу для нього не було нічого неможливого.
Гарік любив книжки,точніше, він любив їх читати через те,що потім можна про це розповісти своїм друзям,або згадати про головного героя у вірші,щоб здавалось ніби він і справді усе зрозумів і переосмислив. На читання він одягав чорного капелюха,щоб в разі оплесків його знімати і кланятись,картату сорочку,яку купив якось на секонді, оливкові штани,що мама привезла зі Словаччини і звичайно чорні конверси,що робили його особливим,неформальним та стильним. Довершували образ пачка цигарок і синьо-зелений рюкзак,де Гарік носив блокнот,ручку і.... Біблію(так і хочеться сказати),але розчарую -  ще один блокнот. Записників у Гаріка було багато,усі родичі та друзі знали про його неймовірний талант, тому на всі свята дарували письменницькі атрибути : то блокнот, то  ручку,то пляшку коньяку,як коли пощастить,словом. Коньяк він випивав відразу,а от канцелярщини завжди було вдосталь.
Так от, Гарік вихвалявся,що скоро видасть свою збірку,що викладачка на його факультеті, просто в захваті від його творчості, і радить це читати всім своїм 60-річним подругам,які безумовно теж в захваті, і вже почали організовувати фан-клуб його імені.
Мотивований цим,Гарік як організатор, розпочинав зустріч,брав свій блокнотик,відкидав з чола свої кучері,гордо піднімав голову,мов виконує космічну місію і починав читати:
" твоя нога беззахисно боса,
моя рука беззахисно вдягнена
у кляті в*язниці-
рукавиці...
шпиці,шпиці,велосипедів
пролітають вулицями
потрапляють в ями,
не знаю куди дітися нам з вами
краще розділитися
краще не бачитися
не митися
не вдягатися
в ліжку залишатися
і кохатися-кохатися-кохатися".
Усі аплодували,і Гарік міг з чистою совістю зняти капелюха.
"Хто тут папа?"- думав Гарік кланяючись,і надягав капелюха,щоб надати слово своїм колегам,яким,на його думку,аплодували вдвічі менше, і чий талант був, як мінімум, перебільшений,як максимум, відсутній взагалі.Але такого сказати не можна,особливо про своїх вдячних слухачів. Кому ж тоді писати,хто ж буде приходити і аплодувати? Без них навіть капелюха не буде приводу зняти. Тому Гарік мовчав і пригощав усіх кавою та глінтвейном. Відповідно, всі поважно сьорбали і стримано аплодували творцям,які читали не зупиняючись - один за одним кланялись,шуршали блокнотами,намагались жартувати, бути брутальними та показово байдужими.В решті-решт кожен,стоячи з блокнотом,де недбало широким чи мілким почерком написані вірші та інші форми виразу свого Я,думав,що саме він тут "папік", він "зірка цієї вечірки",що це саме йому аплодує Гарік,що саме через його тут присутність усім роздають безплатний глінтвейн,а значить його вірші,його творчість,то в перспективі,безцінна спадщина української літератури.
"О,це свято самолюбстваа та амбіцій,як вони всі там ніжаться в аплодисментах,якими б не щирими та натягнутими вони не були,як вони ловлять кожну посмішку глядача,аби лише не забути строфу свого вірша,яка по суті справи, змісту не змінює у їхньому випадку,-  з насмішкою думав Гарік, - наївні,дурненькі, лише одиниці з вас стануть по-справжньому знаковими,і ці одиниці - це,власне я!-доходив Гарік до,здавалось, логічного висновку,а потім попускався і додавав, - ну можливо ще мій друг з факультету електро-зварювання,але більше ніхто - закінчував свої роздуми Гарік, закривав очі,допивав коньяк і завершував літературну зустріч.
- Дякую усім присутнім,що послухали. Пам'ятайте,ви перебуваєте в одному приміщенні з  майбутнім української літератури,її цвітом. На ваших очах твориться історія.
- Не доведи Господи! - хтось трагічно вставив ремарку і пішов геть.
Запала безжасліна тиша.Гарік усміхнувся і махнув рукою,мовляв заздрісники,що з них візьмеш,що вони вміють крім своїх задрощів та саркастичних викриків. Всі погоджувались,обіймали Гаріка,дякували за вечір,залишали за собою купи брудного посуду на столах та несли з собою таку ж купу наговорених за вечір лексем в голові.
- Як він міг таке сказати! Невдячний боягуз!Естет недороблений!Звідки він виліз! З цього часу встановлю фейсконтроль! Кожному перед входом зачитуватиму уривок свого найкращого верблібру,якщо сподобається - вхід безплатний,не сподобається - кроком руш на вихід,або плати 40 гривень за поетичний мазахізм!! - розмахував в гніві Гарік кістлявими руками перед своїми друзями. Їхня дорога була довга,останні гроші витрачені на дорогий коньяк та вино,щоб виглядати інтлігентно,тому залишалось йти на свої спальні райони, говорячи про своїх фанаток,таємничих коханок,еротичні сни та недоукладені збірки віршів,які в майбутньмоу обов'язково стануть знаковими...І невідомо,що з цього переліку було найбільше правдивим коханки,збірки чи, все-таки, еротичні сни.