Але зараз про приємний шрам на тілі моєї пам'яті.
Сьогодні мені згадалось,як ми з старшими братами витягували на вулицю колонки від Маяка,ставили їх на старі табуретки,вмикали українські весільні пісні в обробці гурту "мейд ін юкрейн" і гицали собі в спориші під них,хоч потім і отримували наганяй за те,що кури впродовж місяця не неслися,але який то був кайф.
Ми обзивали один одного дибілами,гралися у жнива на велосипедах,співали "ейхо-ейхо,тра-ля-ля-ля-ля" і уявляли,що ми три гноми,які шукають скарби,ходили на риболовлю,без просу лазили в конюшню,сиділи в батьковому авто,і уявляли себе дорослими,які їдуть разом на море в Коблево.
Ми лаштували автівки і комбайни з підручних матеріалів,розділяли ролі,де я була жінкою,один брат - моїм чоловіком,а інший - братом з Умані.
І якось,коли я,як матір сімейства готувала обід,мій брат вирішив,зробити все реалістичнішим,і там де була уявна плита - розпалив вогонь,який ледь не спалив сарай.
Замість свиней у нас були величезні гиляки з бунди - один брат їх ніби колов,а інший хрюкав і визжчав.Виглядало це на той час досить правдоподібно.
Ми часто сварились і бились,жалілись бабці один на одного,але за вечерею все одно нас об'єднувала велика тарілка,з якої ми разом наминали смажену картоплю.
У моїх братів була купа дивних друзів,і для кожного з них було за честь запитати мене в магазині,де Діма чи Артем,або поступитися мені місцем в черзі.
Іноді ми сиділи і мріяли,як виростемо,і яким буде наш побут,де хто буде жити,але в кінці-кінців мене брати завжди одружували на найогиднішому і найдурнішому хлопцеві з села.Я ображалась і йшла геть - а вони ніколи не намагались мене повернути.Просто приходили наступного дня-саджали мене на раму ледь зеленого "АІСТА" і везли на риболовлю.
І це було краще за усі вибачення,бо я не мусила крутити педалі.
Восени,коли камази возили цукровий буряк на завод у Верхнячку - ми сиділи під церквою,і чекали поки з кузова впаде соковитий плід,несли його до бабці,мили,різали і їли.
Мій найстарший брат дуже любив куховарити і експерементувати. Пам'ятаю, колись він знайшов газету "Порадниця",де був рецепт коктейлю "Попелюшка".
Він вирішив,що зробив все вірно,заміксувавши смородинове і малинове варення з водою і цукром. Та менше з тим,нам доводилось це все пити.Смак був не найкращий,але спогад залишився яскравий.
Часом,бабця виганяла Артема від нас зі словами:" Артьом,чого ти приїхав,вони без тебе так добре граються".А гралися ми фігурками лебедів,які знайшли у моєї прабабці у хаті. І зараз мені цікаво,куди поділись ті фігурки,і як довго ми ними гралися. Коли ми дивились мультик про диплодоків,то виходили після нього на вулиці,ламали гиляки з бунди,і мій брат ставав старим диплодоком,я - малим,а найстарший брат був злим носорогом,чи як там його називають. Старший брат - завжди грав ролі негативних героїв.Так вже історично склалося.
Всі разом ми йшли добувати собі їжу - трусили сусідську шовковицю,поки дід Іван нас не матюкав і благополучно розганяв.
Згодом ті гиляки ставали кранами,бо ми уявляли себе будівельниками і розбирали старі льохи біля руїн магазину.
І з кожною історією я згадую ще сотню,бо насправді їх було так багато,що можна написати трилогію. Колись в 5 класі я почала це робити,а зараз синхронізувати всю інформацію буде ще важче.
Бетурботні,солодкі і сонячні були дні,наповнені відблисками променів у ставку та дзвінкими дитячими голосами,які тепер лунають,хіба в голові,і дуже хочеться,
щоб пам'ять їх ніколи не стерла.
