9 історій
про 9 життів і 30 віршованих легенд - уточнень з харківського Межиріччя, окутаного
загадковістю та містикою, написані з любов’ю та пристрастю Сергієм Жаданом -
саме так можна описати нове дітище харківського письменника - «Месопотамія».
Як і в
кожному творінні Сергія Вікторовича тут присутні кримінальні авторитети, палкі
коханки, чарівні лесбійки, сумні вдови,вірні друзі та запеклі вороги.
Письменник залюблений у своє рідне місто,тому це і є його Межиріччя,його
Месопотамія, де виникають нові міфи і легенди, вірування та релігії, де є ріки,
що «відділяють своїх від чужих,захищають нас від загроз та несподіванок... що вміють
чекати, вміють починати все спочатку», а коли таких рік багато, і твоє місто
лежить між них, то можна вічно помилятись, чекати своєї нагоди і починати все
заново, чим і займаються головні герої «Месопотамії».
Це не просто
9 історії та 30 віршів ніяк не пов’язаних між собою. Головні герої
непомітно переходять з одного твору до іншого, з віршів у прозу, з крупних
планів у загальні. Саме це поєднання їхніх життів в русі одного міста, в
диханні одного часу дає змогу уявити цілісну картину і створити ілюзію
невеличкої повісті, яка, як заначає сам
письменник, тісно пов’язана з шумерською міфологією та біблійними мотивами.
Проведемо короткий огляд збірки.
Починається все з Марата, який в збірці «Марадонна»
тягнув трубу через Кавказ,а в «Месопотамії» «помер увісні,на початку березня
навесні». Його друзі збираються на поминки в нього вдома і розказують неймовірні історії з Маратового життя. Тут не можна не
помітити паралель із сюжетом з Біблії – Марат помирає на Великдень, рятує життя
вчителю,ніби воскрешає Лазаря, історію про Марата розказує Іван, якого той звав
«улюбленим учнем». Сам письменник називає цього героя «Ісусом нашого часу», який
вів боротьбу,як на рингу так і по життю.
Назва наступного оповідання говорить сама за себе – «Ромео».
Головний герой - двадцятирічний хлопець,схожий
на «вокаліста боні ема у кращі їхні часи», який вважав себе «зіркою»,
приїжджає у місто, «яке лежить на
ріці».Тут він закохується в колегу своєї мами-Дашу, що здає йому житло. Оповідання
виключно про любов, «любов, якої стане на всіх».
«Іван» - історія персонажа, що був улюбленим учнем
Марата, а зараз живе по сусідству з Ромео. Сюжет будується навколо весілля Соні
–подружки Даші. Тут панує атмосфера родинного свята, братньої підтримки та
справжніх чоловічих розмов. Іван- виступає, як герой,захисник справедливості,
навіть у п’яних бійках,тому «що іноді наші уявлення про кривду,завдану нам,
зовсім не співмірні з тими докорами сумління, які будуть гризти наш ціле життя».
Оповідання «Маріо пов’язане з попереднім, бо саме через Сонине весілля
дядько Маріка –Коля потрапляє в лікарню. Тут ключовим образом є родина, а «у
родині головне що? Довіра». Саме через цю довіру Марік піддається спокусі і
зав’язує стосунки зі
своєю кузиною Настею. «Життя – штука виснажлива,потрібно підтримувати одне
одного, особливо, якщо ми одна сім’я. У нашій сім’ї…чоловіки завжди були в одному
бізнесі,»-казав дядя Коля. Проблема вибору між новим життям та родинними
традиціями є головною як у творі,так і у житті Маріка.
Далі дія
переноситься у лікарню,де хворий на туберкульоз Юра переховується, від уже
згадуваного в найпершій історії Чорного. Можна помітити протиставлення Юри та
Маріо. Якщо Марік дослухався до сім’ї і виконував усі родинні закони, то Юра,незважаючи на те,що
«старий завжди хотів,аби вони працювали разом» ,з ним вже 10 років не
спілкувався і надавав перевагу життю в рок-н-роллі, яке «передбачає ненависть
та прокляття». Письменник акцентує нашу увагу на тому,що лікарня – є символом укриття
від життєвих проблем та побутових невдач, тому його герої двічі повторюють одну
і ту ж репліку: «Не можна втекти від себе, не можна втекти від своєї печалі», ніби
усвідомлюють це, коли лежать на лікарняних ліжках.
Тепер настає
час знайомитись із Фомою, який «тримав невелику мережу пересувних кав’ярень».
Дія відбувається навпроти будинку, де жили Даша та Ромео. В цьому творі
присутні суто жаданівський гумор та діалоги, прості, але водночас зрозумілі
кожному. Фома закохується в офіціантку,яка в минулому була повією. Історії їхніх
дивних стосунків письменник присвячує своє оповідання, в якому від імені
офіціантки Олі окреслює призначення чоловіків, чиє серце боги відкривають «для
закоханості та запеклості, налаштовуючи їх на безкінечні радощі та страждання» і їм залишається «чекати й не
відступатись..сподіваючись,що цього разу любов їх не зрадить,а смерть
відступиться».
Оповідання «Матвій» екскурс десятьма роками життя
радіоведучого Матвія, який за тридцять років не отримав «жодної втіхи від
занурення в невідоме, жодної радості від продовження початого». Впровдож цих 10 років він закоханий у жінку, яка то з‘являється в його житті, то зникає з
нього. Вона змінює зачіску, колір волосся, чоловіків, роботу, але доля все одно
зводить її з ним, бо «світ тісний, життя коротке,люди схильні до пліткування». Матвія
мучить «відчуття втраченого часу…стає поперек горла та виснажує..». Вкотре
письменник проголошує ідею, що «любов належить цьому місту, тому що місто
тримається цією любов’ю… гріється нею мов кам’яним вугіллям… без любові місто
помре від холоду і спраги». Це є ще одною ланкою,що об’єднує усі оповідання в
цій збірці – спільна ідея любові,на якій тримається весь світ,яку виробляє
кожен з героїв оповідань.
«Боб» – це
єдина історія,в якій Сергій Вікторович віддаляє свого героя від Харкова. Боб
Кошкін прибуває до Америки, де має почати нове життя. У Філадельфії живуть його
родичі, в яких Боб і проведе ці декілька місяців. Тут він закохується у свою
кузину - 16-річну Ліліт, але на жаль, все закінчується не так як у випадку з
Маріком. Скоріш за все тут не було таких сімейних традицій та родинних законів
підтримки та довіри. Загалом Америка його не прийняла,як і він її. Врятувавшись
від смерті і очікуючи відльоту додому робить висновок: «... залишається любити
життя таким, як воно є. Себто нестерпно неймовірним. Себто неймовірно
нестерпним».
В останньому
оповіданні автор збирає всіх персонажів на день народженні у Луки, який хворий
на рак горла і зовсім не хоче лікуватись, натомість хоче зібрати усіх своїх
друзів, можливо, востаннє у своєму житті. Розповідь ведеться від імені Матвія. Кінець
за задумом схожий на початок. Герої ніби апостоли, збираються на Святу вечерю
до друга,який неминуче має померти. Від імені Луки проголошується головна
істина «Смерть є… але вона не має жодного значення з огляду на її
неминучість.... Єдине,що по-справжньому має вагу, - це наша закоханість, любов…Знаходити
її – радість, втрачати її – прикрість і нещастя… присутність її в нашому
диханні…є чи не найбільшою інтригою в нашому житті». Усі ці люди після першої
історії, ніби розбрелись по світу,і навіть не підозрювали, що так часто
перетинались один з одним, і ось автор збирає їх знову, об’єднує їх спільним
горем, спільною любов’ю, повертає їх до ріки,в яку вони всі разом заходять і
світяться в місячному промінні. «Потрібно завжди повертатися, інакше для чого
було кудись узагалі рушати?»
Далі
починається другий розділ книги «Уточнення та узагальнення», де всіх героїв із
прози Сергій Жадан переносить у поезію,надає їм форми та ритму, розказує про
причини їхнього смутку та невдач, вказує на важливість їхньої любові, якою
гріється місто, на важливість їхньої пам’яті і їхніх повертань на ці «пагорби й
ріки».
Збірка
наскрізь просякнута любов’ю,відчаєм та жагою до життя. Її розчленованість лише умовна, кожна
історія є причиною наступної. «Месопотамія» -
це жива реальність, в якій існує кожен з нас, справжні герої, з якими
доводиться часто стикатися. Сергій Жадан не здає позицій, залишається так само
географічно та морально відданий рідному
місту, стоїть над Харковом, мов проповідник, і читає усім псалми зі своєї кишенькової Біблії.
